«Воскреснувши ж уранці першого дня тижня, з’явився найперше Марії Магдалині, з якої вигнав був сім бісів» (Марка 16:9).
Першим Ісус явився Марії! Не царю Іродові. Чи не Понтію Пилату. Чи не римському Кесарю. Жодним шановним персонам, типу сановника чи релігійного лідера. Не Никодиму, не будь-кому зі Своїх учнів. А Марії, у якої раніше було сім бісів, які мучили її день і ніч, із кожним днем все більше затьмарюючи її життя. Через них вона жила ніби в пеклі, доки не з’явилася людина, сповнена любові більше, ніж усі люди разом узяті.
Жах Марії Магдалини закінчився. Її мучителі були назавжди вигнані повелителем усього. Її темрява перетворилася на неймовірно яскраве світло.
«У ньому було життя, і життя було – світло людей. І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява» (Йоана 1:4-5).
Смерть Марії перетворилася на життя. Це було схоже на прелюдію до майбутніх подій. Час, проведений з її могутнім визволителем, ставав лише солодшим.
Яку невимовну любов Марія тепер пізнала! Це нагадує мені про мої перші дні з Ісусом, тоді саме ця пісня стала для мене найдорожчою серед багатьох. Немає нічого кращого за світанок нового світлого дня, коли в душі був тільки гріх, пітьма і смерть, а тепер її сповнює нова слава.
Щодень із Ісусом був для неї раєм на землі. Вона стала відданою послідовницею Ісуса.
Все було гаразд із душею Марії до тієї фатальної п’ятниці, коли Ісуса заарештували, а потім жорстоко розіп’яли. Як це могло статися? Як міг бути убитий той, хто підкорив вітри і море, і всіх пекельних демонів, включаючи тих сімох, що поневолили її? Як міг той, хто дав їй стільки життя, бути переможеним смертю? Як могла людина, сповнена любові і зробила так багато добра, бути відкинутою, покинутою всіма і так багато страждати? Марія не могла цього зрозуміти. Принаймні спочатку.
Після пережитих глибоких скорбот і печалей, які, як вона думала, зникли назавжди, плюс ще три довгі дні поганого передчуття від того, що її колишні мучителі нашіптували їй, вона, мабуть, таки згадала слова Ісуса, що передбачали, що Він воскресне із мертвих.
«І він узяв навчати їх, що Синові Чоловічому багато треба вистраждати, а й відцураються його старші, первосвященики та книжники, буде він убитий, по трьох же днях воскресне» (Марка 8:31).
З освіженою, незгасною надією в серці Марія прокинулася рано після неспокійної ночі і кинулася до гробу свого рятівника. Вона одразу помітила, що камінь був відвалений, а Його тіло забрано. Тому вона побігла до Петра з Йоаном і розповіла їм. Вони попрямували до гробу, щоб побачити це на власні очі, і, увійшовши, побачили порожню гробницю. Писання каже, що вони повірили, але це стало їм реальністю.
«Вони бо ще не знали Писання, за яким мав він з мертвих воскреснути. Тож повернулись учні знов до себе» (Йоана 20:9-10)
Чи можете ви в це повірити? Але Марія вчинила інакше. Вона стояла біля гробу і плакала.
Потім сталося найнеймовірніше. Спочатку вона побачила у порожній гробниці двох ангелів, які запитали її, чому вона плаче: «І бачить двох ангелів: у білім вони, сидять – один у головах, другий у ногах, де лежало було тіло Ісусове. І кажуть вони їй: «Жінко, чого плачеш?» – «Узяли мого Господа, – відвічає їм вона, – і не відаю, де покладено його.»» (Йоана: 12-13). А потім вона побачила чоловіка, якого прийняла за садівника, і який також запитав її, чому вона плаче і кого шукає. Вона спитала його, де тіло Ісуса, бо хотіла забрати його: «І каже їй Ісус: «Жінко, чого ж ти плачеш, кого шукаєш?» Гадавши ж вона, що це садівник, говорить йому: «Пане, коли ти забрав його, то повідай мені, куди ти його поклав, – а я заберу його»» (Йоана 20:15).
Потім Він сказав її ім’я, і тоді все змінилося. Коли вчитель кличе вас на ім’я, все змінюється. Це свідчить про близькі та особливі стосунки Марії з Ісусом. У трепеті та хвилюванні цього славного моменту вона простягла руки, щоб обійняти Його, але була утримана від цього до піднесення. Все, що вона могла зараз зробити, це дивитися, не торкаючись Нього: «А Ісус їй каже: «Не стримуй мене, не зійшов бо я ще до Отця мого, але йди до моїх братів і повідай їм: Іду я до Отця мого й Отця вашого, до Бога мого й Бога вашого.»» (Йоана 20:17).
Вона, мабуть, подивилася в Його очі і побачила глибину того, що вона тепер пізнала як вічна і неминуча любов. Якби ж кожна людина на землі могла бачити те, що побачила Марія в ту коротку мить, усе було б добре з нашими душами. Справжня і неминуча любов ― це те, чого потребує весь світ.
Він воскрес. Його життя та любов вічні. Він любить і вас, і мене. Ми вільні та сповнені радості. Ми житимемо вічно.
Переклад і адаптація Наталії ПАВЛИШИН
